Блог Олександра Степаника

    В одній з перших  публікацій  я виклав список з 200 прізвищами чоловіків, жінок та дітей, який спочатку вважав повним списком перших чеських переселенців, що прибули 1874 року в колонію Голендри. Але в подальшому аналіз метричних книг Самгородецького костьолу та знайдені нові архівні документи дали підстави сумніватися в цьому. В метричних записах, вже починаючи з 1874 року, зустрічаються багато інших прізвищ «Чехов колонии Голендр» - Бальшанек, Рішан, Штепанек, Фогель, Гостін, Кунст, Стейскал, Сухомел та ін. Але коли і як з’явилися в Голендрах ці чеські родини?     До того ж знайдена ревізька казка 1858 року показала, що на момент ревізії менонітська колонія Міхалин складалася з 44 домогосподарств, в менонітських джерелах [1]  на момент еміграції в колонії вказується 39 садиб. Але в купчих, в документах на прийняття в російське підданство[2, 3] фігурує перелік з 32 власників домогосподарств. А що ж з рештою садиб? О статочно на проведення подальших пошуків навів документ[4], в

   Само собою зрозуміло, що зміни політичних та суспільних поглядів щодо іноземних колоністів в Російській імперії не могли пройти осторонь Голендрів. Більш того, на відміну від Волині подільських колоній було набагато менше, а Голендри на той час й взагалі були чи єдиною колонією іноземців у цьому краї. І якщо в 70-тих роках ХІХ ст. влада майже не цікавилася справами голендерських колоністів, то в кінці 80-тих відношення до колоністів з боку місцевих чиновників стало більш прискіпливим, а вимоги щодо підтвердження лояльності до царської влади ще настійнішими.  Тому, як і волинські чехи, голендерці були змушені декларувати перехід в православ’я. Ця подія була пафосно облаштована та відбулася на Великдень 1890 року в с.Юзефівка (нині – село Йосипівка Козятинського району) за присутності повітового та волосного начальства. Ось як ця подія описана в «Киевских епархиальн ых ведомостях»[1] (мовою ориг і налу): «В воскресенье 15 апреля сего года в Александро-Невской церкви села Юзефовк

 Внутрішньополітичні чинники розглянемо стосовно цікавого для нас регіону – Правобережної України. Після поділу Речі Посполитої практично уся польська аристократія, пов’язана з цим регіоном, перейшла на службу до російської імператриці Катерини ІІ та зуміла повністю зберегти свої володіння та статки.  На приєднаних територіях практично повністю збереглася польська система землеволодіння, яка істотно гальмувала розвиток промисловості та міст. З трьохмільйонного населення Правобережної України станом на 1800 р. доля жителів міст складала всього 4% і в першій половині 19 ст. жодних істотних змін не відбулося. Російська влада все ніяк не могла визначитись з долею польської шляхти, яка по кількості значно перевищувала російське дворянство. Окремі спроби польських великих землевласників розвинути мануфактури та аграрне виробництво стикалися з проблемою кваліфікованої робочої сили, якої і не могло бути серед безземельної шляхти та безправного українського селянства. Вирішити цю проблему можн

   На сьогоднішній день в і дома одна версія подій, пов`язаних з перейменуванням колонії. Вона викладена в книзі Л.Я.Лановик[1] і виглядає наступним чином: 17 листопада 1890 року у чеських Голендрах зібрався сільський схід, переважна більшість учасників якого була уже православна. Ухвалу цього сходу мировий посередник першої дільниці Бердичівського повіту доніс особисто київському губернатору: «...чехи, колонії Голендри в пам’ять приєднання їх до православ’я, ходатайствують про перейменування їх поселення, що носить іноземну назву в село Миколаївку, в честь Його Імператорського Височества Наступника Цесаревича Великого Князя Миколи Олександровича». Клопотання чеської громади про присвоєння колонії назви «село Николаевское» на честь царевича-престолонаступника, нібито з приводу приєднання їх до православ’я, не випадково затіяне на 1891 рік. Того року в квітні виповнювалось сторіччя від приїзду сюди голендрів, а їхні нащадки, що жили серед чехів, не могли забути цієї дати. З