1891. Як Голендри стали Миколаївкою. ч.3, заключна

   Само собою зрозуміло, що зміни політичних та суспільних поглядів щодо іноземних колоністів в Російській імперії не могли пройти осторонь Голендрів. Більш того, на відміну від Волині подільських колоній було набагато менше, а Голендри на той час й взагалі були чи єдиною колонією іноземців у цьому краї. І якщо в 70-тих роках ХІХ ст. влада майже не цікавилася справами голендерських колоністів, то в кінці 80-тих відношення до колоністів з боку місцевих чиновників стало більш прискіпливим, а вимоги щодо підтвердження лояльності до царської влади ще настійнішими.

 Тому, як і волинські чехи, голендерці були змушені декларувати перехід в православ’я. Ця подія була пафосно облаштована та відбулася на Великдень 1890 року в с.Юзефівка (нині – село Йосипівка Козятинського району) за присутності повітового та волосного начальства. Ось як ця подія описана в «Киевских епархиальных ведомостях»[1] (мовою оригіналу):

«В воскресенье 15 апреля сего года в Александро-Невской церкви села Юзефовки Бердичевского уезда присоединились к православию 35 человек Чехов, римокатоликов, из поселка Голендры. Большинство присоединенных мужчины, молодых и средних лет; было впрочем и человек 5 стариков. Во главе присоединенных стоял их сельский староста, человек довольно образованный и хорошо говорящий по-русски. Чин присоединения и Божественную Литургию совершал местный благочинный, священник А.Недельский, вместе с священниками Безвенглинским, Барановым и диаконом Словачевским. Все вопросы присоединения и ожидаемые ответы присоединяемых священник предварительно разъяснил простой общепонятной речью, к которой прислушивались и все присутствовавшие в церкви православные крестьяне. Символ веры новоприсоединяемые произнесли по-чешски, после чего им была разъяснена вся неправильность латинской прибавки «и от Сына». Над шестью лицами – одной женщиной и пятью детьми – было совершено таинство Миропомазания. Присоединенные исповедались и на Литургии благоговейно приобщились. Литургия началась в 10 часов и церковь была полна народу. Присутствовали мировой посредник г-н Луппов, мировой судья Гоголицын, управляющий помещичьим имением полковник Майер, становой пристав Сольский и вся волостная и сельская власть. Стройно пели два хора певчих из местной церковно-приходской школы и из любителей церковного пения. По окончанию Литургии благочинный обратился к новоприсоединенным с речью. Затем было совершено благодарственное Господу Богу молебствие с возглашением многолетия Государю Императору и всему царствующему Дому, Священному Синоду и Высокопреосвященнейшему Митрополиту Киевскому, всем православным христианам. Новоприсоединенные подходили к святому кресту благоговейно и радостно. «Христос воскресе»,- сказал отец благочинный первому подошедшему к нему Чеху. «Воистину воскрес» - отвечал тот, и началось задушевное православное христосование благочинного со всеми новоприсоединенными. Матери поднимали и подносили своих детей для христосования. Это действо произвело весьма благоприятное впечатление не только на новоприсоединенных, но и на остающихся вне православия Чехов, которые присутствовали в церкви из любопытства. Есть верный слух, что и эти, пока не желающие принять православие, начали теперь колебаться и более склоняться последовать примеру своих православных земляков. Да поможет им Господь!»

   Але наскільки цей опис подій відповідав дійсності – невідомо. Перехід віруючих до православної віри обов'язково зазначався в окремому розділі церковних метричних книг. В ДАВіО переглянув наявні метричні книги православної церкви с. Юзефівка за періоди 1886 - 1893 та 1900 – 1904 рр.[2], на жаль, метричні книги за період 1894 -1899 рр в архіві відсутні. Наявні записи мешканців Голендр викладено тут. Дивним є факт, що записів про перехід чехів до православ'я в метричній книзі Олександро-Невскої церкви с. Юзефівки за 1890 р. взагалі немає. Ймовірно, під час великодніх свят церковним служителям було не до записів у книгу, і списків новоприєднаних так ніхто і не склав. А згодом, мабуть, вже ніхто не пам'ятав, хто з чехів приєднався, а хто ні 😊.

    Взагалі, аналізуючи записи метрик православних церков та костьолів, можна знайти безліч підтверджень тому, що голендерські колоністи не відзначалися особливим пієтетом до релігії. Власної церкви в колонії не було, і не знайдено документів, які б відобразили хоча б намагання її побудувати. С точки зору сімейних відносин віросповідання членів сім'ї не мало ніякого значення – чоловік міг бути православним, а жінка та діти – католиками або навпаки. В розповідях старожилів майже не зустрічаються згадки про щотижневі відвідини храму або прощу до святих місць. Також є цікавим факт, що в книгах православної церкви с. Самгородок[3] перші записи про народження та одруження жителів Миколаївки датуються жовтнем 1898 року, а в книгах Юзефівської церкви з 1900 року записи по миколаївським жителям вже не зустрічаються. Більш за все, дорога до Юзефівки була в значно гіршому стані, ніж до Самгородка, і вибір церкви визначався в першу чергу зручністю її відвідання. Крім того, в записах метрик можна знайти випадки, коли хрещеними батьками у православних були католики і навпаки. Все це вказує на те, що з точки зору наших пращурів церква – це лише необхідність при укладенні шлюбу, хрещенні дитини або організації похорон, а духовний розвиток закладався сім'єю, родинними зв'язками та колоніальною общиною в цілому. Саме цим можна пояснити відзначення чехами Миколаївки і до сьогодення католицьких свят Мікулаша, Дня всіх святих(Душечки), Різдва та Великодня, хоч переважна більшість чехів-сільчан є православними.

    Але як би ще колоністам можна було б продемонструвати «проявлєніє вєрноподданіческіх чувств» до царської влади? Ось тут і стало в нагоді питання перейменування поселення. Справа у тому, що за весь час свого існування колонія не мала сталої назви. В договорі 1791 року з Протом Потоцьким ділянку землі, що виділялася менонітам для поселення, названо «Міхалін»(Michalin), яку мабуть варто читати з наголосом на перше «і». Ця назва фігурує в сучасних менонітських джерелах. Однак вже на той час поруч розташоване панське село\хутір Михалин (тепер – село Михайлин), до селянської общини якого були приєднані прибулі іноземці. Це підтверджує ревізька казка 1795 року. Таким чином колонія і село об’єднувались спільною назвою. В судовій справі 1802 року[4] колонія названа «поселением в степи, принадлежащей деревне Михалин» або «поселением в Михалинецкой Степи». В документах 1842 року[5] колонія називається «Обществом Голандцев Менонистов, поселенных на Михайлинском Степу» а панське село – «селение Михайлин». На карті 1840 року (на польскій мові, детальних російських карт цієї місцевості ще не було) поселення колоністів позначено як «Holendry» (Голендри), «Holenderskie Fu.» (Голендерські хутори), а село Михайлин – «Michajlowka»(Михайлівка). В ревізьких казках 1858 року[6] поселення назване як «слобода Михалин», в якому живуть «Голандцы Менонисты». В купчих 1874 року[7] і в судовій справі 1876 року[8] поселення фігурує як «колония Михалын». І, нарешті, на російській карті 1877 року поселення позначене як «колония Голендров», «хутора Голландских колонистов», а село Михайлин – «Михалин». В записах метричних книг костьолу та церков 70-90-тих років назва поселення вказана як «Голендры».

  Відсутність сталої назви вносило певні незручності як для чеських поселенців, так і для місцевої влади. Назва «Михалин» більшою мірою відносилася до сусіднього села Михайлин, а «Голендри» - до залізничної станції та пристанційного селища. Таким чином питання перейменування колонії рано чи пізно таки мало б виникнути, а тут трапилася така нагода.

   Далі події розгортались наступним чином. В квітні 1791 року канцелярія Київського, Подільського і Волинського Генерал-Губернатора отримала з Бердичівського повіту наступне клопотання[9]:

«             Представление от 17 апреля 1891 года № 2914.

  Представлен приговор Голендерского сельского схода от 17.11.1890 г., в коим чехи колонии Голендер, в память присоединения их к православию, ходатайствуют о переименовании их поселения с иностранным наименованием в честь Его Императорского Высочества наследника цесаревича Великого Князя Николая Александровича.

   Бывшие австрийские подданные, чехи, в числе 108 лиц мужского пола и 96 лиц женского пола, поселившиеся в 1874 г. в колонии Голендер, после принятия в 1875 г. русского подданства причислены к крестьянскому сословию. Чехи образовали самостоятельное сельское общество в 1883 г. по постановлению №332 Губернского по крестьянским делам Присутствия от 20 января 1882 года. В 1885-1888 гг. к обществу причислены еще 31 мужчин и 32 женщины, принявшие русское подданство.

  Общество чехов состоит из 57 домохозяйств (139 мужчин и 128 женщин). К православию в 1890 году присоединились 40 домохозяйств, 13 хозяйств – римо-католики, 4 хозяйства – не приняли русского подданства.»

Варто звернути увагу на наступні деталі:

- сільський схід відбувся в листопаді 1890 року, а клопотання про перейменування ще півроку десь вилежувалось в папках волосних та повітових чиновників. Тобто певний час місцева влада вважала цю пропозицію колоністів малозначущою, не вартою уваги губернатора;

- перейменування колонії приурочене лише до розглянутої вище події переходу в православ'я в квітні 1890 року;

- усіх колоністів названо чехами, хоча насправді це були чехи та німці, що раніше проживали в Австро-Угорщині на території сучасної Чехії. Та особливістю колонії було те, що в ній початково не існувало поділу по національному принципу: деякі сім'ї були змішаними ще до приїзду в Голендри, не було ніяких перешкод для одруження чехів з німцями, і основною мовою спілкування в сім'ях була чеська. Отож коли в кінці 80-тих років 19 ст. в Росії почалась антинімецька істерія, більшість голендерських німців, аби уникнути зайвих проблем, воліли називати себе чехами;

- те, що з 57 домогосподарств в 1890 році 40 приєдналось до православ'я, зовсім не означало наявності православної більшості серед колоністів вже на той час. Як свідчать метричні книги, православним був один з членів сім'ї, а всі інші залишались католиками. Співвідношення числа записів про народження в метричних книгах Самгородецької православної церкви та Самгородецького костьолу складало 40 на 60 навіть на початку ХХ ст.

  Ще через місяць, в травні 1891 року, київський генерал-губернатор подає у Санкт-Петербург запит на перейменування колонії. Цей запит ще півроку ходив по кабінетах царських чиновників, і нарешті в листопаді з'явився царський указ[9]:

Повеление №142 Министерства Внутренних Дел Российской Империи от 06.11.1891 года

 Господину Киевскому, Подольскому и Волынскому Генерал-Губернатору По Высочайшему Повелению:
 О таковой Высочайшей воли имею честь уведомить Ваше Сиятельство вследствие отношения от 18-го мая сего года №6343.

Государь Император, в 27-й день минувшего октября, Высочайше повелеть соизволил: присвоить колонии Голендр Бердичевского уезда Киевской губернии наименование «села Николаевского».

Печать Канцелярии Киевского, Подольского и Волынского Генерал-Губернатора от 12.11.1891 г.

  Ось так чеська колонія отримала спочатку офіційну назву «Село Николаевское». Ця назва фігурує і в документах Першого Всеросійського перепису населення 1897 року. Та якимось чином колоністи змогли закріпити за селом бажану їм назву «Миколаївка» ще до революційних потрясінь. Як доказ цього – російська карта 1908 року.

 А ось фрагмент «прошенія» відставного генерала Ф.Н.Безака[10], власника панського маєтку в с.Юзефівка, Михайлин та Широка Гребля, який в 1908 р. продав частину своїх земель селянам. В їх переліку є чехи – Грдіна, Панцнер, Катцер та Моркес.

В документі чехи вказані як жителі «деревни Николаевка»

Використані джерела: 

1.  Киевские епархиальные ведомости., 1890 г., №18, Часть неоффициальная.
2.  ДАВіО Фонд 904, Опис 2, Справи 56, 203.
3.  ДАВіО Фонд 904, Опис 2, Справа 185.
4.  ДАКО Фонд 280, Опис 179, Справа 1099.
5.  ДАКО Фонд 280, Опис 76, Справа 353.
6.  ДАКО Фонд 280, Опис 2, Справа 1202.
7.  ДАКО Фонд 280, Опис200, Справа 902.
8.  ЦДІАК Фонд 486, Опис 1, Справа 18970.
9.  ЦДІАК Фонд 442, Опис 544, Справа 69.
10.  ДАКО Фонд 2, Опис 74, Справа 360.